+ Відповісти в темі
Показано з 1 по 2 з 2

Тема: Вірші для душі

  1. #1

    За умовчанням Вірші для душі

    Писати вірші ще не пробувала але читати їх дуже люблю.
    Багато і цікавих віршів можна знайти на сторінках журналу "Дніпро"
    Ось одних з них:
    Галина Удовиченко, м. Першотравенськ
    Гордість за друга
    У ясну погожу днину
    Йшли п'янички раз удвох.
    Перший ледь тримався тину,
    Другий ліз «на чотирьох».
    Скільки так плелись, не знаю,
    Та пита брат брата:
    «Ти мене хоч поважаєш?
    Хотів би я знати.»
    А дружок лежить в калюжі,
    Пряде головою: «
    Та я зараз, милий друже.
    Пишаюсь тобою!»

  2. #2

    За умовчанням

    Сергій Жадан. Тамплієри

    1

    Хто зможе вижити в середньовіччі?
    Жінка спить на шрамованому передпліччі.
    Сонце займається над покрівлями передмість.
    Я звик до радості на твоєму обличчі –
    хто про неї ще тобі розповість?

    Діти вертаються надвечір з навчання.
    Нічного дощу обережне втручання,
    запах літа з мансард і горищ.
    Я так люблю твоє дихання і мовчання,
    що слухаю тебе, навіть коли ти мовчиш.

    Як бути в місті, яке обступила облога?
    В сутінках тебе торкає тривога,
    в темряві все видається таким близьким.
    Є лише одна книга. Вона про бога,
    але написана невідомо ким.

    Я люблю твоє волосся в нічному вітрі.
    На голоси із веж озираються звірі.
    Рветься бузок із торфяних узбіч.
    Світ обмежується тим, у що ти віриш.
    Світло вигадали, аби закінчити ніч.

    Кожен, хто прийде сюди, винесе, скільки зможе.
    Я знаю, що згадуючи, ти будеш згадувати лише хороше.
    Приручені, мов тварини, середні віки
    охороняють нас, стаючи на чати.
    Світ створено так, щоби нам було що втрачати –
    цей ліс, цей голос, лівий берег ріки.

    2

    Що з ними буде, коли вони всі повернуться?
    Стерті, мов зуби тварин, камінні вервиці,
    зморшки довкола очей - глибокі, як ріки в березні.
    Справжня віра виростає з єресі.

    Доки вони тягаються палестиною,
    сонце над ними горить золотою пластиною.
    Торкайся святої землі обгорілою шкірою.
    Війна за нові території завжди пов’язана з вірою.

    Коли вони повернуться, коли роззброються,
    коли вони відстояться в чорній хроніці,
    поруч із ними залишаться найбільш віддані.
    За війною найкраще спостерігати на відстані.

    Їм ще згадають усе, що сьогодні не має значення,
    на них ще посипляться зречення та звинувачення,
    їх ще зроблять винними в усьому, що нині діється,
    їм ще влаштує трус небесна митниця.

    А доки вони сполохують небо знаменами,
    лишаються непереможними та безіменними,
    знають, що все недарма, що все по справедливості.
    Чим далі війна, тим більше потрібно сміливості.

    3

    Ще по зимі лежать померлі в озерах,
    ще в кожному поцілунку може ховатись хвороба,
    а вони вже шліфують камені по кар’єрах,
    і озивається порожньо кам’яна утроба.

    Ще уста після голоду такі солоні,
    хтось і далі залишається у полоні,
    а вони тягнуть каміння до міста, волочуть пісками,
    відбудовують вулиці збитими в кров руками.

    Тешуть каміння, тешуть, змінюють краєвиди,
    ламають повітря, переінакшують світло,
    роблять цей світ таким, щоби його можна було любити,
    щоби в ньому було не так безнадійно й підло.

    Всім, хто лишився жити після тяжкого мору,
    всім, хто зберіг свою радість і непокору,
    кожному, хто вцілів під важкими зірками
    вони відбудовують місто збитими в кров руками.

    Муровані ними стіни, віконні рами,
    зведене риштування, міцні канати.
    Сонце стоїть над мулярами й каменярами.
    Ще стільки часу, щоби все це порятувати.

+ Відповісти в темі

Інформація про тему

Користувачі, що переглядають цю тему

Цю тему переглядають: 1 (користувачів: 0, гостей: 1)

Ваші права

  • Ви не можете створювати нові теми
  • Ви можете відповідати в темах
  • Ви не можете прикріплювати вкладення
  • Ви не можете редагувати свої повідомлення
  •